Канівщина є неповторною перлиною Черкаського краю та всієї України, благодатна, щедра, прекрасна земля на берегах сивого Дніпра і мальовничої Росі, 2013 року відзначила свій ювілей – 90-річчя.
Здається, відколи світ є світом, тут жили, творили, працювали люди. На берегах нинішнього Поросся та Дніпра у першому тисячолітті виникає Русь. Свого часу тут проліг великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави. У літописах ця земля часто згадується у зв’язку з походами князів проти половців.
Кожне із 60 сіл Канівщини має свою глибоку історію, часи злетів і занепадів, як усе у нескінченному круговороті життя. У 1915 році діяли 15 однокласних парафіяльних шкіл Канівського повіту. Сьогодні важко віриться, що Трахтемирів у 17 столітті було містечком, першою столицею реєстрового козацтва, що Курилівка і Пшеничники були повітовими центрами… Про характер району промовисто відає його історія – Мельники, Ковалі, Дарівка, Пекарі, Гамарня, Поташня, Потапці, Пшеничники, Таганча, Ключники, Копіювате, Ліпляве та інші. Мирна, творча праця – одвічна основа життя на землі Канівщини, як і на всій Україні.
Канівський район утворений 7 березня 1923 року шляхом об’єднання двох волостей — Курилівської й Пшеничниківської — згідно з Постановою Президії ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Київської й Полтавської губерній».
До 1930 року Канівський район входив до складу Шевченківського округу. З 1932 року район увійшов до складу новоствореної Київської області. Після утворення Черкаської області, згідно з Указом Президії Верховної Ради від 7 січня 1954 року, Канівський район введено до її складу. За цим же документом села Гельмязівського району Полтавської області — Ліпляве, Озерище, Келеберда, Сушки, Прохорівка — були адміністративно підпорядковані Черкаській області. У 1963 році Гельмязівський район було ліквідовано, а вищезазначені села спершу відійшли до Драбівського району, а з 4 січня 1965 року — до Канівського району. У 1963 році Канівський район було розформовано, а населені пункти, які територіально належали Канівському району, відійшли до Корсунь-Шевченківського. 4 січня 1965 року Указом Президії Верховної Ради УРСР знову створюється Канівський район.
В 1940 році 467 вчителів навчали понад 15 тисяч дітей Канівщини. Всі працівники галузі освіти були активними членами профспілкового руху Канівщини.
З часу заснування району багато було пережито: голод, холод, війну, розруху…
Так, у роки Великої Вітчизняної війни жителі Канівщини стали на захист рідної Вітчизни. Земля густо полита кров’ю і потом героїв Букринського і Пекарівського плацдармів. Уособленням мужності, доблесті і героїзму стали 15 уродженців Канівщини (серед них і працівники освіти), які удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу; 4 мешканці району – повні кавалери орденів Слави.
Після визволення Канівщини від фашистів у лютому 1944 року відновлено навчання дітей у 55 школах району. Завідувач відділу освіти був Григорій Трифонович Гриценко. При відділі освіти діяв райком Профспілки, куди входили первинні профспілкові організації всіх шкіл району.
Делегатом І-ї обласної конференції працівників початкових і середніх шкіл Черкащини, яка відбулася 12 лютого 1954 року, був інспектор відділу освіти, член райкому Профспілки Таранда Семен Григорович.
З 1957 по 1963 рік завідувачем Канівським відділом освіти був Іван Іванович Сорокопуд. Відділу освіти підпорядковувались школи міста Канева і сіл району.
У шістдесятих у кожному селі працювали колгоспи, розвивалась соціальна сфера. Так, побудовано нові школи в селах: Горобіївка, Козарівка, Мартинівка, Мельники, Сушки, Беркозівка, Бобриця, Грищенці, Ліпляве, Малий Ржавець, Степанці. Дитячі садочки в селах: Литвинець, Таганча та Межиріч.
Місто також активно живе і розбудовується. Будівництво Канівської ГЕС вносить свої корективи у життя міста. У 1962 році відкриває свої двері для учнів і працівників Канівська школа-інтернат (директор – Кузьменко Іван Єпіфанович), у 1963 році розпочинає свою діяльність дитячий садок «Віночок», у 1964 – д/с «Дударик» (завідувачка – Дорошенко Марія Кирилівна), у 1966 – д/с «Білочка». Це говорить про те, що населення міста збільшується, є потреба у відкритті нових організацій і створенні нових робочих місць. Профспілкові активи долучалися до вирішення важливих питань: покращення побутових питань освітян, оздоровлення їх дітей, підвищення кваліфікації вчителів.
З початком спорудження Канівської ГЕС на початку 60-років постає питання про будівництво нового приміщення школи №1. До цього школа була розташована у двоповерховому монастирському приміщенні, побудованому ще в 1781 році.
Завдяки старанням будівельників „Дніпробуду”, місцевої влади та тодішнього директора школи Тараненка Івана Григоровича, в 1969 році школа відсвяткувала новосілля.
Педагогічний колектив школи та профспілковий комітет в 70-80-х роках минулого століття успішно вирішує питання шкільної реформи, наповнює навчально-виховний процес новими формами і методами.
Бабак Зої Григорівні, учителю фізики та Бондаренко Любов Сергіївні, вчителю історії було присвоєно звання „Заслужений учитель України”. Орденом „Знак пошани” нагороджено Мірошниченко Жанну Федорівну, учительку початкових класів.
Історію освіти Канівщини неможливо згадувати, на назвавши імені Івана Григоровича Тараненка. Це людина, яка пройшла свій життєвий шлях в ногу з освітою. Він представляв освітян на посаді завідувача відділом освіти Корсунь-Шевченківського району (коли Канівський район було розформовано), директора Канівських середніх шкіл №2 та №1, захищав права і обов’язки освітян, перебуваючи на посаді Канівського міського голови та голови міськкому Профспілки працівників освіти. Був інспектором міського відділу освіти. До виконання своїх посадових обов’язків завжди ставився з відповідальністю, старався розпочату страву доводити до справедливого вирішення. Протягом всієї трудової діяльності тісно співпрацював з Бугаєм Петром Захаровичем (заввідділу освіти райдержадміністрації 1977-1985 р.), Ярошенком Василем Володимировичем (заввідділу освіти райдержадміністрації 1985-1992 р., 1998-1999 р.), Самком Володимиром Петровичем (заввідділу освіти райдержадміністрації 1992-1998 р.), Шапран Галиною Михайлівною (заввідділу освіти міста Канева 1986-1988 р., голова міськкому Профспілки працівників освіти і науки України 1988-2011 р.) Хоміцькою Ніною Михайлівною (заввідділу освіти міста 1988-2000 р.), Голдою Надією Анатоліївною (начальник відділу освіти Канівського міськвиконкому з 2000 року і на даний час), з усіма керівниками навчальних закладів і відділів освіти і не тільки.
У 70-80 роках урочисто відкривають двері своїм вихованцям дошкільні заклади міста «Теремок» (завідувач – Баліцька Галина Павлівна, голова профкому – Соколовська Любов Павлівна), «Садко» (завідувач – Лисенко Галина Йосипівна, голова профкому – Моргун Неля Василівна), «Сонечко» (завідувач – Чернявська Алла Порфирівна, голова профкому – Тіхонова Катерина Василівна), середні школи №3 та № 6. Спочатку кожен з цих закладів освіти входив до складу окремих підприємств міста, таких як «Дніпробуд», завод «Магніт». З часом названі дитячі садочки перейшли в розпорядження відділу освіти Канівського міськвиконкому, а їх працівники стали членами профспілкової організації працівників освіти.
Міськрайонна організація профспілки об’єднала працюючих загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних закладів Канівщини. На чисельних засіданнях виборних органів розглядалися питання діяльності профспілкових організацій щодо виконання завдань, поставлених Радянським урядом перед освітою.
З матеріалів ІV Пленуму міськкому Профспілки від 18.02.1988 року: у роботі пленуму брали участь 35 членів міськкому Профспілки, 10 кандидатів в члени міськкому Профспілки, 7 членів ревізійної комісії. Серед членів комісії з складання проєкту постанови були: Ярошенко Василь Володимирович – завідувач райвно, Голда Надія Анатоліївна – голова профкому райвно, Шапран Галина Михайлівна – зав міськвно, Тараненко Іван Григорович – голова міськкому Профспілки… Учасники пленуму розглянули питання «Про звільнення голови Канівського міськкому Профспілки Тараненка Івана Григоровича в зв’язку з виходом на пенсію». Головою міськкому Профспілки працівників освіти обрали Шапран Галину Михайлівну. Активними профспілковими лідерами в цей період були Ворох Н. Ф. (голова ПК СШ №1), Продан Л. Г. (голова ПК Гришенецької середньої школи), Савченко Л. І. (голова ПК Таганчанської СШ), Савченко Н. І. (голова профкому Ліплявської СШ). На засіданнях президії міськкому Профспілки працівників освіти, семінарах голів профкомів, профорганізаторів розглядаються питання про стан харчування дітей в школах, спільна робота профкомів і адміністрацій навчальних закладів, питання літнього відпочинку дітей і підлітків. З приходом Шапран Галини Михайлівни на посаду голови міськкому Профспілки працівників освіти і науки України певною мірою змінюються стиль і методи роботи профспілкової організації. Спілчани намагаються критично переосмислити роль своєї організації в суспільному житті, визначити перспективу свого розвитку. Двадцять три роки свого життя Галина Михайлівна Шапран присвятила розвитку профспілкового руху Канівщини. З першого погляду – звичайна жінка, яка з небайдужістю ставилася до своєї роботи. В дощ і спеку, в мороз і хуртовину тепло зустрічали освітяни Галину Михайлівну в будь-якому найвіддаленішому навчальному закладі нашого району, щоб поспілкуватися, вилити свої жалі й тривоги, пов’язані з нелегким життям. Як не було важко вирішувати проблеми освітян на різних рівнях, Галина Михайлівна при активній підтримці голів первинних профспілкових організацій, працівників обкому Профспілки працівників освіти і науки України завжди приносили у душі освітян справедливі гарні новини, що стосувалися соціального їх захисту.
На жаль, час біжить надзвичайно швидко. Керівники закладів освіти йшли на заслужений відпочинок. На їх місце призначалися молоді, енергійні працівники освіти (часто лідери профспілкових первинних організацій). В місті й районі створені ради ветеранів педагогічної праці (у місті голова – Захарченко Ольга Григорівна, у районі – Крячок Катерина Петрівна). Молоді беруть приклад з досвідчених своїх колег. Серед профспілкових лідерів первинних профспілкових організацій на слова подяки заслуговують Бажан Лідія Михайлівна (Бобрицький ліцей, понад 30 років виконувала обов’язки голови профкому), Бабенко Світлана Павлівна (ДНЗ «Білочка», 28), Абалакова Людмила Валентинівна (ЗОШ №1, 25), Бутко Наталія Володимирівна (ДНЗ «Віночок» 30 років), Юхименко Світлана Юріївна (Ліплявський НВК, 20 років), Кардаш Надія Григорівна (Литвинецька ЗОШ, 30 років), Нікітенко Лідія Іванівна (ЗОШ №3, 30 років).
У червні 2011 року головою Канівського міськкому Профспілки працівників освіти і науки України обрано Попенка Івана Пилиповича. Мережа профспілкової організації нараховує 43 первинки з загальною чисельністю майже 1000 членів профспілки. В президії міськкому профспілки обрані талановиті фахівці профспілкового руху (Підвисоцький Михайло Макарович, член президії обкому Профспілки; Гарбуз Ольга Григорівна, член ревізійної комісії обкому Профспілки, голова профкому Степанецької ЗОШ; Кузьменко Олег Вікторович, голова профкому Мельниківського НВК; Бажан Лідія Михайлівна, голова профкому Бобрицького НВК; Дорошенко Микола Степанович, директор Межиріцької ЗОШ; Холодова Людмила Миколаївна, голова профкому спеціалізованої школи № 6; Рацюк Катерина Іванівна, член профкому ДНЗ «Теремок»). Канівська міська профспілкова організація працівників освіти і науки України постійно намагається зробити все таким чином, щоб їх члени почували себе комфортно не тільки в робочий час, а й під час відпочинку. Вже стало традицією кожного року під час зимових канікул проведення Спартакіади працівників закладів освіти міста і району. Колективи навчальних закладів їздять на екскурсії по краєзнавчих місцях нашої області і держави. В закладах освіти за сприяння міськкому Профспілки проводяться вечори відпочинку, вечори-зустрічі. Надається допомога під час оздоровлення як працівників закладів освіти так і їх дітей. Діти мали змогу відпочити в таборі «Дивограй» (с. Ліпляве Канівського району), «Мрія» (м. Черкаси), «Бригантина» (м. Керч, Крим), «Ювілейний» (м. Одеса). Дорослим є змога покращити своє здоров’я у здравницях нашої області, так і всієї України. Багато членів профспілки залучені до художньої самодіяльності Канівщини як аматорських, так і заслужених колективів. Свої вміння показують як своїм колегам, так і гостям, які їх неодноразово запрошують.
Час не зупиняється… Сьогодні Канівщина – це чотири територіальні громади з її жителями та керівниками. Кожна громада має заклади освіти, яких набагато менше в порівнянні з періодом 10-річної давності. Це говорить про те, що освітня реформа не зупиняється, а з кожним роком набирає обертів у відповідному напрямку. Та профспілкова організація працівників освіти на Канівщині одна. Освітяни довіряють Профспілці, надіються на Профспілку, вірять Профспілці.
Історія нашої профспілкової організації співзвучна з історією нашої країни. Кожного дня з’являються проблеми, які потрібно вирішувати: оптимізація шкіл, відсутність коштів на виплату «оздоровчих» техпрацівникам, недофінансування бюджету і т. д. Але життя вчить, що тільки спільними зусиллями можна досягти поліпшення умов праці й проживання наших профспілчан.
Іван Попенко, голова Канівської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України